Роль Штабу 
профілактики  правопорушень у вирішенні 
                     проблеми важковиховуваних учнів

    Однією з найактуальніших і соціально значущих завданьщо стоять переднашим суспільством сьогоднібезумовноє пошук шляхів зниженнязростання злочинів серед молоді та підвищена ефективність їхпрофілактикиНеобхідність якнайшвидшого вирішення цього завданняобумовлена не тільки тимщо в країні продовжує зберігатися досить складна криміногеннаобстановкаалеперш за все тимщо в сфери організованої злочинності втягується все більше ібільше неповнолітніх. Злочинність молодшає і приймає стійкий рецидивний характер. А така криміналізація молодіжного середовища позбавляє суспільство перспектив встановлення внедалекому майбутньому соціальної рівноваги і благополуччя.

   Найбільш істотною причиною правопорушень неповнолітніх є недоліки в їх моральному вихованні. Отже, попередження правопорушень неповнолітніх лежить в основі педагогізації  різних сфер морального впливу в процесі виховання дітей та підлітків.

    Вікові особливості неповнолітніх вимагають психологічно та методично грамотного підходу до цього контингенту учнів.

                                                                                                                     

Матеріали щодо роботи з профілактики правопорушень та правового виховання серед неповнолітніх

І. Нормативні документи щодо профілактики правопорушень

ІІ. Шкільна документація

Постановка учнів на внутрішньошкільний облік

    Постановка учнів на внутрішньошкільний облік ЗОШ № 15 

спрямована на удосконалення роботи по профілактиці правопорушень, посилення соціального і правового захисту дітей, створенню системи роботи з учнями, які вчинили злочин або схильні до їх вчинення.

 

         Постановка на внутрішньошкільний облік носить виключно профілактичний характер та є підставою для проведення індивідуальної профілактичної роботи в межах компетенції навчального закладу, яка регламентується  Конституцією України, Законами України «Про освіту», «Про загальну середню освіту»,  Конвенцією ООН  про права дитини, Примірним положення про загальноосвітній навчальний заклад (затвердженим Постановою Кабінету Міністрів від 27 серпня 2010 р. № 778), Примірним статутом загальноосвітнього навчального закладу (затвердженим наказом Міністерства освіти і науки від 29 квітня 2002 р.  № 284), Примірним положенням про раду загальноосвітнього навчального закладу затвердженим наказом Міністерства освіти і науки від 27 березня   2001 р. № 159.

         Підставою для постановки на внутрішньошкільний облік може вважатися:

  • невідвідування або систематичні пропуски навчальних занять без поважних причин;
  • неодноразове порушення Статуту школи, систематичне невиконання домашніх завдань, відмова від роботи  та порушення дисципліни на уроках;
  • жорстока поведінка, рукоприкладство по відношенню до інших неповнолітніх, в тому числі бійки, що привели до тілесних ушкоджень;
  • знущання над учнями іншої національності, віросповідання, расової приналежності (порушення Конвенції ООН про права дитини);
  • вчинення злочину, яке несе за собою притягнення неповнолітнього до відповідальність;
  • вживання алкоголю, паління.

          Розгляд питання про постановку на внутрішньошкільний облік  здійснюється Радою  профілактики правопорушень за наявності:

  • заяви класного керівника або соціального педагога;
  • характеристик на неповнолітнього, підготовлених класним керівником , психологом, соціальним педагогом школи;
  • акта обстеження умов проживання неповнолітнього;
  • довідок класного керівника, психолога, соціального педагога про профілактичну роботу з неповнолітнім з відповідними датами, бесідами, протоколами зустрічей з батьками або особами, що їх замінюють;
  • виписка оцінок за останній семестр (у разі постановки на внутрішньошкільний облік (посилене психолого-педагогічне супроводження) з приводу ухилення від навчальних занять);
  • доповідні вчителів-предметників з приводу успішності засвоєння знань, відвідування та поведінки на уроках, інші матеріали, які підтверджують необхідність постановки на внутрішньошкільний облік  неповнолітнього .

       Для постановки неповнолітнього на внутрішньошкільний облік  на засіданні Ради профілактики правопорушень   розглядаються питання стосовно кожного випадку окремо.

      Рішення про постановку на внутрішньошкільний облік , або відмова, фіксується у протоколі засідання Ради  профілактики правопорушень із зазначенням переліку заходів з проведення профілактичної роботи,  відповідним визначенням термінів та відповідальних.

     У випадку прийняття рішення про постановку учня  на внутрішньошкільний облік  в протоколі зазначаються:

  • терміни розробки індивідуальних планів роботи з учнем класного керівника, психолога, соціального педагога;
  • залучення спеціалістів (медичних робітників, соціальних робітників, психологів, служби у справах неповнолітніх) для проведення консультацій з неповнолітніми, його батьками або особами, що їх замінюють;
  • форми, періодичності термінів контролю за поведінкою підлітка, відвідуванням ним занять, засвоєння освітніх програм;
  • виявлення здібностей дитини та клопотання перед закладами позашкільної освіти, щодо відвідування гуртків, за місцем проживання з наданням в подальшому інформації про проведену роботу з учнем; у випадку відвідування інших гуртків, надання характеристики на учня керівником гуртка з рекомендаціями для загальноосвітнього навчального закладу.

              Підставою для зняття з внутрішньошкільного обліку  учня може бути

покращення ситуації, яка була причиною постановки на внутрішньошкільний облік :

  • ліквідація неуспішності;
  • відсутність пропусків навчальних занять;
  • закінчення загальноосвітнього  навчального закладу;
  • зміна місця навчального закладу.

         Рішення про зняття з внутрішньошкільного обліку  учнів приймається Радою  профілактики правопорушень  на підставі спільного клопотання заступника директора з виховної роботи, соціального педагога, психолога, класного керівника  або представника служби у справах дітей за наявності відповідних документів.

         Збір і узагальнення матеріалів щодо роботи з учнем, який знаходиться на внутрішньошкільному обліку , покладається на особу, яка персонально в межах своїх службових обов’язків відповідає за організацію роботи по профілактиці правопорушень в загальноосвітньому навчальному закладі

Шляхи модернізації системи профілактичної роботи серед неповнолітніх

Шляхи модернізації системи профілактичної роботи серед неповнолітніх

 

         Сьогодні, коли здійснюються багатопланові пошуки шляхів модернізації системи профілактичної роботи серед неповнолітніх, визначаються засоби покращення її функціонування, об’єктивною стає потреба в розробці нетрадиційних підходів до визначення змісту, форм і методів організації правовиховної роботи в закладах освіти різного типу з урахуванням специфіки діяльності кожного з них. Ці проблеми викликають пильну увагу з боку вихователів, у середовищі яких склалася виняткова ситуація. З одного боку, є розуміння важливості профілактичної роботи, розвитку особистості правопорушника засобами навчально-виховного процесу, а з іншого – їх турбує власна неготовність до її проведення. 

         Пріоритетним напрямком освітньої політики нашої держави є особистісно орієнтована освіта. У зв’язку з цим розробка моделі особистісно орієнтованої системи профілактичної роботи серед учнівської молоді та підготовка до цієї роботи майбутніх учителів належить до важливих теоретичних і практичних проблем. 

     Сучасна педагогічна наука веде інтенсивний пошук нових моделей організації навчально-виховного і профілактичного процесів, які б утвердили якісно нові взаємини між суб’єктами, активізували навчально-пізнавальну діяльність учнів, забезпечили якісне оволодіння комплексом знань, умінь, навичок. Реформування системи освіти неможливе без впровадження нових педагогічних технологій, до яких відносять особистісно орієнтоване виховання. 

     Психолого-педагогічні аспекти зазначеної проблеми вивчали Г.Балл, І.Бех, О.Бондаревська, С.Подмазін, О.Савченко. Велике значення для подальшої розробки теоретичних основ моделі профілактики протиправної поведінки мають дослідження загальних проблем виховання М.Боришевського, В.Демиденка, Л.Зюбіна, В.Татенко, М.Ярмаченка та інших фахівців. Слід зазначити, що проблема професійної підготовки педагогів не нова, але завжди актуальна. Про це свідчить постійна увага до неї науковців.

     Аналіз психолого-педагогічної літератури та практики роботи вищих навчальних закладів дає підстави зробити висновок, що система підготовки студентів до попереджувальної роботи не має комплексного характеру. Поза увагою дослідників залишаються такі важливі питання: які знання, який зміст і методи навчальної діяльності забезпечували б формування готовності майбутніх педагогів до особистісно орієнтовної профілактики правопорушень серед учнівської молоді. Це дає нам підставу стверджувати, що підготовка студентів до цієї діяльності є проблемою теоретичного і практичного характеру та потребує ґрунтовного дослідження. Тому перспективу подальшої роботи в цьому напрямку ми вбачаємо у з’ясуванні суті самої підготовки вчителя до педагогічної профілактики правопорушень та управління нею, змісту та структури управлінських умінь випускника ВНЗ, системи організаційних форм і методів підготовки студентів до профілактичної роботи. У рамках існуючої потреби формування професійної компетентності майбутніх педагогів метою нашого дослідження було виявити та обґрунтувати шляхи, засоби й умови створення та функціонування моделі попереджувально-виховної роботи з неповнолітніми правопорушниками та підготовка випускників педагогічного ВНЗ до її реалізації. 

     Мета перевиховання та його завдання мають суспільний характер, відзначаються чіткою конкретизованістю та індивідуалізованістю. 

   Суб’єкт – це основна реалізуюча сила профілактичної системи, яка діє на основі суб’єктно-суб’єктного підходу до здійснення профілактичного процесу. Такий взаємозв’язок здійснюється в різних формах діяльності. Одна з головних функцій вихователя, який працює на засадах особистісно зорієнтованої профілактики правопорушень серед учнівської молоді, полягає в тому, щоб розвинути у таких учнів здібності якнайточніше розуміти свій внутрішній стан та зовнішню ситуацію з метою вибору правомірної поведінкової тактики. 

    Криміногенна ситуація, яка склалася в Україні, переросла в найбільш небезпечне соціальне лихо. Розпад системи державних і громадських інститутів профілактики правопорушень призвів до занепаду моралі серед значної частини населення, що створило сприятливі умови для поглиблення антисоціальних явищ. Тому особливою сьогодні є проблема педагогічного впливу на учнів з різними відхиленнями в моральному розвитку. У роботі з такими підлітками дуже важливим є особистісно орієнтований підхід. Як свідчить практика, його ефективність залежить безпосередньо від врахування педагогом найважливіших типологічних особливостей, властивих цій категорії учнів. 

    Виховна робота з метою запобігання правопорушень серед неповнолітніх ускладнюється тим, що в педагогічній літературі відсутня єдина загальноприйнята типологія школярів-правопорушників. Це негативно впливає на вибір форм і методів виховної роботи з ними, призводить до поверхового уявлення про цей контингент учнів. 

    У ряді праць учених-педагогів, психологів та юристів простежуються спроби вироблення критеріїв встановлення типів неповнолітніх правопорушників (Г.Бочкарьова, А.Колодна, Г.Міньковський). Запропонована ними градація правопорушників заслуговує на увагу, проте в їх дослідженнях відсутній комплексний підхід до визначення типології учня-правопорушника. 

      В основу нашої типізації покладено вивчення комплексу ознак, які відображають: особливості середовища, в якому формувалася особа правопорушника; особливості його духовного світу (відхилення у сфері потреб, інтересів, звичок); моральне обличчя; ставлення до провідної діяльності; статус у класному колективі; роль, виконувана у групі з протиправною спрямованістю; взаємозв’язок ”внутрішньої готовності” і зовнішніх можливостей при виборі протиправної поведінки; ставлення до вчиненого правопорушення. На цій основі нами виділено чотири типи правопорушників, назва кожного з яких залежить від спрямованості особистості. 

   До першого типу правопорушників – конфліктно-ситуативного з переважаючою позитивною спрямованістю – відносяться неповнолітні, формування особистості яких проходило в позитивному середовищі. У таких підлітків переважають позитивні потреби в соціальному спілкуванні. У них спостерігаються здебільшого соціально корисні інтереси, хоча правомірні шляхи їх задоволення обмежені. Звички до безцільного проведення часу майже не виражені. Для цього типу правопорушників характерними є попередня морально-позитивна поведінка, середня якість діяльності мислення й самоорганізації, сумлінне ставлення до навчання, відносно висока працездатність. Вони – члени колективу класу, не ізольовані. Потрапляючи до групи правопорушників, тримаються незалежно, часто з ними не рахуються, проте такі особи відіграють роль виконавців. 

    Такі неповнолітні правопорушення вчинили вперше, випадково, всупереч загальній спрямованості особистості. Це стало можливим головним чином унаслідок ситуації. У виборі варіанта поведінки велику роль відіграють легковажність, помилкова оцінка дій та їх наслідків, поєднана із самовпевненістю. Підлітки розкаюються у вчиненому. 

    До цієї групи слід віднести і неповнолітніх, які вчинили правопорушення внаслідок сильного душевного хвилювання і стресового стану. Проте навіть якщо правопорушення має поодинокий характер і є випадковим у процесі формування особистості, воно завжди виступає як ознака, що свідчить про недоліки морального й емоційно-вольового виховання індивіда. 

До другого типу правопорушників – неврівноважено-ситуативного з незначною негативною спрямованістю – віднесено учнів, особа яких формувалася у середовищі з невеликими відхиленнями. У них найбільше розвинуті матеріальні потреби. Вони віддають перевагу особистим інтересам перед колективними, але правомірні можливості їх реалізації обмежені. 

      У правопорушників цього типу, як правило, спостерігаються звички догідливості, безцільного проведення часу, бродяжництва. Моральні елементи їх свідомості є досить невиразними. Це учні з відносно середньою якістю діяльності, мислення і самоорганізації, низьким інтересом до навчання, середньою працездатністю. Вони безвольні, грубі, егоїстичні, підозрілі, переживають постійну образу, ізольовані в шкільному колективі. У класі їх нерідко принижують. Нестійкість поведінки і безволля приводять таких неповнолітніх до групи з негативною спрямованістю, де вони виступають у ролі виконавців. Для учнів цього типу вчинення правопорушення можливо з урахуванням нестійкості їх спрямованості, але воно є ситуативним з точки зору приводу і обставин його вчинення. Вони вперше вчинили правопорушення, хоча окремі з них вже допускали протиправні проступки під впливом конфліктної чи іншої несприятливої життєвої ситуації, яка раптово виникла, займалися бродяжництвом, вживали спиртні напої, доставлялися в органи внутрішніх справ. 

     Поведінка таких учнів залежить від мікросередовища, яке відіграє не останню роль у вчиненні ними правопорушень, або викликається престижними, пристосовницькими до мікрогрупи мотивами, прагненням ”гострих почуттів”. У боротьбі мотивів їх безпосередні потреби виявляються сильнішими, ніж моральні почуття й наміри, і моральні мотиви реалізуються вже тільки у вигляді жалю з приводу вчиненого. У них виникає почуття страху перед несприятливими наслідками непокори, намагання уникнути покарання. Після вчиненого правопорушення у підлітків з’являється часткове розкаяння, хоч не завжди глибоке, оскільки вони виправдовують мотиви своїх негативних дій і вчинків. 

     Третій тип правопорушників – нестійкий з переважаючою негативною спрямованістю – становлять неповнолітні, які формувалися в несприятливому, суперечливому середовищі. Вони схильні до вживання спиртних напоїв, паління. У таких школярів спостерігається розрив між особистими інтересами і громадським обов’язком, правомірні можливості задоволення інтересів обмежені. 

    Учні цього типу прагнуть до самостійності. Вони агресивні, часто влаштовують бійки, наслідують негативні звички дорослих осіб. Моральні установки деформовані, тверді переконання і глибокі почуття відсутні. 

     Їм притаманні відносно низькі якість мислення і самоорганізації, формальне, недбале ставлення до навчання, низька працездатність. Вони практично ізольовані від позитивного впливу колективу, характеризуються конфліктністю у відносинах з ним. Уміють легко пристосовуватися до умов, не змінюючи при цьому своїх установок та ціннісних орієнтацій. Рідко виступають як лідери, але часто є ініціаторами вчинення правопорушення. У групі з протиправною спрямованістю вони додержуються принципу ”Постою сам за себе”. Це – опора лідерів групи. Вчинювані ними правопорушення є наслідком переважаючої негативної спрямованості, моральної деформації. Такі неповнолітні перебувають на обліку в міліції, виправдовують свою та чужу протиправну поведінку. 

     Представники цього типу не досягли рівня загальної негативної спрямованості, але їх попередня поведінка характеризується неодноразово вчинюваними проступками, аморальними проявами. У таких учнів відзначається слабовільність, внаслідок чого вони нерідко вчинюють правопорушення під впливом більш ”досвідченого” й активного учасника групи чи дорослого організатора або підмовника. Іноді вони самі виявляють дезорганізаторські тенденції, схильні до швидкої реалізації миттєвих потягів, відзначаються імпульсивністю дій. Ці особи вчинюють правопорушення ситуативно: місце, час, характер, наслідки вчинюваного ними правопорушення багато в чому залежать від нестійкості особистості і конкретної ситуації. 

   Ці підлітки емоційно байдужі, грубі у ставленні до близьких їм людей, мають нахил до ризику і створення конфліктної ситуації, розгальмовані, егоїстичні й марнославні, характеризуються надмірною претензійністю. Найчастіше це єдина дитина в сім’ї. В одних ситуаціях у них спостерігається підвищене прагнення до самостійності, нетерпимість до опіки, в інших же вони виявляють вражаючу безпомічність, страх і тривогу. Серед них є й такі, для яких характерна спрямованість на спілкування. Ця потреба виявляється у прагненні весь вільний час проводити серед однолітків. 

    Протиправна поведінка у представників даного типу може не відповідати їх планам, бути, з їх точки зору, ексцесом, ”прикрим непорозумінням”. У таких правопорушників відхилення від норм поведінки зумовлюється нестійкістю останньої і, як правило, залежить від ситуації, від впливу колективу школи, педагогів, батьків, неформальної групи. 

    У них іноді з’являється бажання виправити свою поведінку. Вони недооцінюють невідворотність покарання, що полегшує прийняття рішення про вчинення правопорушення. 

     До четвертого типу правопорушників – стійкого з негативною спрямованістю – відносяться учні, особистість яких формувалася у досить несприятливому середовищі. Їх життя проходило в атмосфері сімейних конфліктів і безладдя, в оточенні дорослих, які систематично вживали спиртні напої, не мали необхідного мінімуму знань і навичок виховання дітей, використовували антипедагогічні методи і прийоми, не контролювали їх поведінку. Це неповнолітні із складною аморальною системою поглядів, інтересів і потреб, які не вперше вчинюють правопорушення за переконанням і вже притягалися до відповідальності, перебувають на обліку в міліції. 

    У таких підлітків примітивні й низькі потреби, відсутні колективні інтереси, а особисті не відповідають правомірним можливостям їх задоволення. Простежуються звички до безцільного проведення часу, споживчого способу життя, ”вуличного” фольклору. Яскраво виражена деформація моральних устоїв, як правило, послаблено почуття сорому, спостерігаються грубість, жадібність, невитриманість у поведінці, а іноді й жорстокість. Визначальними для них є байдужість до переживань інших осіб; неприязнь до позитивного середовища; перекручені уявлення про сміливість і товариськість; агресивність, егоїзм. Протиправні вчинки позначені зневажанням їх наслідків. 

   Це учні з низькою якістю навчання і самоорганізації, низькою працездатністю, які позбулися інтересу до навчання. Вони ізольовані від колективу школи, протиставляють себе йому, намагаються вплинути на останній відповідно до своїх ціннісних орієнтацій. Це найчастіше лідери протиправної групи, навколо яких групуються інші її члени. Як правило, для вчинення правопорушення вони не просто використовують ситуацію, а іноді й активно її створюють. 

   Правопорушення у неповнолітніх цього типу є наслідком загальної негативної спрямованості, яка не досягла, проте, рівня злочинної установки особистості. Протиправні вчинки у них знаходять підтримку в аморальних переконаннях. Вони бравують скоєними правопорушеннями. 

    Практика свідчить, що ”чисті” типи зустрічаються дуже рідко, найчастіше особі різною мірою притаманні характеристики кількох з них, їх зіставлення дозволяє зробити висновок про те, до якого типу можна віднести правопорушника. Безумовно, між визначеними типами немає чітко окреслених меж, поділ має умовний характер. Склад кожного типу рухливий, він залежить від ефективності запобіжно-виховної роботи у школі й поза нею. Однак, такий поділ дає змогу скласти уявлення про ступень розвитку негативних якостей, особливості соціального середовища, прогнозувати умови, за яких можна чекати вчинення правопорушення тим чи іншим учнем. Це допоможе педагогу своєчасно організувати виховну роботу з метою запобігання протиправної поведінки з боку неповнолітнього. 

    Особистісно орієнтований підхід до таких учнів виступає у запропонованому варіанті не тільки і не стільки як система методів роботи з підлітками-правопорушниками, а як головний засіб консолідації й втілення різних виховних принципів у життя. 

   Запропонований варіант особистісно орієнтованого підходу в навчально-виховній роботі (на відміну від оціночно-адміністративного) допомагає учням покращити самооцінку, підняти свій соціальний статус, знайти шляхи особистого зростання. 

   Реалізація нових підходів до здійснення профілактичної роботи та визначення в ній місця особистості має починатися зі зміни характеру управлінської діяльності закладу освіти та наповнення її інноваційним змістом. Однією з основних складових особистісно орієнтованого профілактичного середовища є управлінський аспект та підготовка вчителів до його здійснення. 

    Особистісно орієнтоване управління профілактичною системою – це специфічний вид управління, під час якого забезпечується постійне професійне та особистісне зростання учасників навчально-виховного процесу, стабільність та комфорт у всіх видах діяльності, виконання функціональних обов’язків працівниками освітнього закладу на найвищому рівні, дотримання прав учасників навчально-виховного процесу, обов’язкове забезпечення адаптації закладу до умов, що постійно змінюються. 

    Метою особистісно орієнтованого управління профілактичною діяльністю є: постійне моделювання умов виховання на основі створення ситуації успіху, завдяки яким спостерігається зростання особистості, з’являються мотиви до самовизначення, самоактуалізації та самореалізації; залучення учасників навчально-виховного процесу до колективного управління профілактичною роботою та самоуправління на відповідних рівнях, що передбачає відповідальність за результати та наслідки власної діяльності. 

    Чи так вже напружено працює сучасний школяр за партою? Любов до праці може бути вихована тільки в праці. Для школяра основною є навчальна праця, до якої згідно із Законом України «Про освіту» повинен сумлінно ставитись, бо інакше не виконає його вимог. 

    І тих учнів, які не виконують свого основного обов’язку, мало просто соромити, їхній поведінці повинна даватися і правова оцінка. 

    Профілактика правопорушень вимагає осмислення змісту виховної роботи в школі. Поки ж що вона слабо реагує на відносно нові форми правопорушень та їх фонові явища – токсикоманію і наркоманію, проституцію, азартні ігри, рекет тощо. Наша виховна система не завжди формує ставлення до цих явищ, а просто йде по шляху заборон. 

   

Таким чином, система профілактики правопорушень серед неповнолітніх повинна, зокрема, включати: 

  • усунення причин і умов, які сприяють девіантній поведінці;
  • забезпечення прав та соціальних гарантій неповнолітніх;
  • надання допомоги дітям з неблагополучних сімей;
  • виявлення підлітків, схильних до скоєння правопорушень;

 

ЛІТЕРАТУРА

 

Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Науково-методичний посібник. - К.: ІЗМН, 1998. – 204 с.

Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання - нова освітня філософія // Педагогіка толерантності. – 2001. - № 1. – С.16-19.

Волянская Є.В., Пилипенко В.Є, Сапелкина Є.В. Социокультурная детерминация подростковой агрессии. – Х., 2004. – 174 с.

Кашкарьов Г.В. Врахування типологічних особливостей специфічних груп молоді в процесі соціальної роботи // 3б. наукових праць БДПІ (Педагогічні науки). – № 1. – 1999. – С. 39-44.

Оржеховська В.М., Виноградова-Бондаренко В.Є. Дитяча бездоглядність та безпритульність: історія, проблеми, пошуки: Навчальний посібник. – К., 2004. – 78 с.

Пименов А.Ю. Опыт построения модели личностно-ориентированного образовательного учреждения в условиях массовой школы // Построение модели личностно-ориентированной школы. – М: КСП, 2001. – С. 59-65.

Погрібна Н. Особистісно орієнтоване управління загальноосвітнім закладом // Директор школи. – 2002. – №14. – С. 5-6.

Подмазин С.И. Личностно-ориентированное образование: Социально-философское исследование. – Запорожье: Просвіта, 2000. – 250 с.

ІІІ. На допомогу вчителю